Творчість учнів: поезія




Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко



Калинич Лілія, 8-А клас

Грізна війна почалась в Україні,
Герої славетні покинули нас.
Та вірні вони залишились країні,
Їх згадуєм ми зі сльозами в очах.

Вони залишили дружин і дітей…
Самотні, покинуті діти
Не знають, що батько загинув, в лікарні помер,
Щоб ми могли дихати, жити.

Та вірим: з вершин сніжних гір
Зійде на нас диво-лавина –
Заквітчаний сонцем і зорями мир,
І встане з колін Україна!


 Яблонська Дарина, 6-А клас

 Я горда тим, що українка зроду.
Я горда хлібом – рідним, українським.
Що я – це часточка мого народу,
Що Україна має серце материнське.

Люблю хатину я стареньку,
Де ріс земляк – Тарас Шевченко.
Люблю його відомий всім «Кобзар» –
Для нас поет його писав.

Я горда і лісами, і полями,
Усім, що до душі припало.
Пишаюсь кожної хвилини
Козацьким духом України!

 ***
Йдуть на війну солдати,
Та не хочеться їм умирати!
Мати дуже сумує за сином,
Зів’яли квіти під тином…

Новини… Конфлікти…Страшно…

І досі сина нема, хоч року пройшла вже чверть,
Крізь канонади гармат він йшов на смерть…
З-за спини чутно: «Тебе – конец!»
На рідну землю упав патріот – боєць.


Чого так стало?!
Адже серце не цього жадало!
Чого так стало?!
Материнське серце кров’ю обтікало…
І своєї смерті бажало…
Ось така ця підступна доля,
Що душу доводить до болю!



Малишевський Даниіл, 6-А клас

Моя мета
Задумався я якось край вікна,
Якою є мета мого життя?
Я можу просто так його прожити,
А можу крапельку добра комусь зробити.
                                    Приємна радість душу огорта –
                                    Ось це і є моя мета!
Покрапав дощик шумно за вікном,
Здається, сум навіяв на чоло…
Та ні, вода життя несе навкруг:
Сказав потішне слово і твій друг.
                                     Тобі приємно руку потиска –
                                     Ось це і є моя мета!
Час стрімко йде, летить не в ногу з нами,
На аркуші прописує рядком.
Так хочеться життя своє прожити,
Щоб крапельку добра комусь зробити.
                                       Приємна радість душу огорта –
                                       Ось це і є моя мета!
  
Роздуми
Писав Тарас, що все минає.
Життя, мов листя, понеслось.
І всьому краю тут немає…
Куди все ділось, де взялось?

Заглянув місяць у криницю,
Мов в прірві  моря потопав.
Співають думи, наче птиці,
Із ними вітер розмовляв.

І думи теж мої злітають
У степ широкий, край Дніпра.
У сад вишневий, де калина
Вже стиглі грона розпуска…

Чисті світанки

Люблю рожеві сонячні світанки,
Коли, прокинувшись від маминих обійм,
Вдихаю свіжий подих того ранку,
Який всю ніч чекав у хвилях снів.

А як чудово на світанку в полі:
Колосся вітер хвилею гойда,
Стежинки посплітались, наче долі,
І всі ведуть до річки край села.

Моє життя – це поки що світанок,
Та сонечко все вище підійма
Своє проміння. Так люблю я ранок
Свого дитинства! Золота пора…

Скорик Ганна, 6-А клас

Акровірш «Патріот»

Помолюсь за країну,
А тоді, як пташка, злину
Та й побачу в небі Бога,
Розкажу про всі тривоги.
І тоді на Батьківщині,
Окривавленій перлині,
Тихо стане – мир прийде! 

Акровірш «Тарас Шевченко»

Ти знав його?
А хто не знав?
Роса бринить у полі,
А хлопчик на імя Тарас
Сидить й малює долі.

Шукає правду золоту,
Елегію природи.
Вивчає панську «доброту»,
Чита про біль народу.
Ех, як хотілося йому
Народу волю дати!
Козацьку волю на Землі
Охочим передати. 

 Про Інтернет

Інтерес до Інтернету
Охопив усю планету.
З Інтернетом їм і сплю.
Ось, як я його люблю!
З татом бились, щоб в «ВК»
Гра для нас була легка.
Тато каже: «Щоб не битись,
Інтернетом слід ділитись».
Тож, купили нам планшет,
Бо там теж є Інтернет.
В грі ми гроші заробляли,
Золото ми вигравали.
Гульк – пусті вже гаманці.
Треба гроші на штанці.
       Тату, ми ж міліонери!
Золота у нас центнери,
Але користі нема.
Тож, проводим час дарма.
Сидячи у вір туалі,
Треба жити у «реалі».
Мама каже: «Ти не вір,
Інтернет – то лихий звір.
Як затягне в павутину,
Будеш гратись без упину.
Глянеш – часу вже нема.
Не марнуй життя дарма!»

 Хмаринка у руці

У малесеньку ріку,
Що ховається в ярку,
Впали дві хмаринки білі
І ховаються на хвилі.

А ті хмарки не прості,
В них краплинки золоті.
У цей час до них підбіг,
Щоб мерщій сховати їх.

Раптом вибіг дід кошлатий,
Котик, цуцик, кінь крилатий.
Стали битися за хмарки,
Ухопилися за барки.
Я забрав ті дивні  хмари
І сховався за кошари,
Поки всі там довго бились,
Поки всі потім мирились.

Кинулись – нема хмаринок,
Та й пішли у свій будинок.
Я ж ті хмарки відпустив,
На гостину запросив.



 Зозуля Анастасія, 11 клас

Все непросто

У нашім світі все непросто,
І ти це знаєш, як і я.
Я відчуваю це так гостро:
Бо ти не згадуєш імя.

Повір, хтось є такий на світі,
Котрий керує нами усіма,
Можливо, це людина або вітер,
А може, й ти керуєш всім сама.

Можливо, зорі наші долі пишуть,
А може, місяць, що зявляється вночі.
Я вірю в те, що є скарбниці тиші,
Та ми не знайдемо від них ключі.

Це все так треба, відчуваю,
А ти шукаєш таємниць.
Це вітер прилетів із раю
І заховав їх до темниць.

Уже давно позасинали
Усі твої й мої чуття.
Колись ми разом все шукали,
Коли не знали майбуття.

Нехай залишиться таємним,
Все, що хотіли віднайти.
У серці спогад спить приємний.
Чи зможеш ти його знайти?


Литвин Юлія, 6-А клас 

Сон

Таємничий фіолетовий сон
Прийшов до мене раптово.
Малюючи дивних персон,
Вимовляючи солодко слово.

Ніжний сон – то заквітчана мрія,
Що торкається ніжно до нас.
Коли сняться нам наші надії,
Коли спить навіть дядечко Час.

Сон малює на шибці казку,
Де владарка – то темная Ніч.
Надягає вона свою маску
І ховається вранці у піч.


                            

Немає коментарів:

Дописати коментар